Вступ

Партія регіонів представляє українському народу Стратегію економічного розвитку України, що гарантує динамічний розвиток економіки, високий добробут і духовно-моральне відродження нації.

Наша Стратегія – це твереза оцінка дійсності й наявних можливостей, це реалістичне бачення тенденцій розвитку. Наша Стратегія – це конкретна програма дій.

Ціль пропонованої Стратегії – обґрунтування логіки, спрямованості, характеру і темпів перетворень народного господарства, що забезпечують науково-технологічний прорив в економіці й добробут народу.

При розробці Стратегії Партія регіонів виходила з того, що "лікуванню" підлягає не кожний окремий народногосподарський "орган", а єдиний соціально-економічний організм держави в цілому.

Пропонована Стратегія являє собою подальший розвиток принципів і підходів, що виправдали себе в 2003-2004 роках під час успішної діяльності Кабінету Міністрів на чолі з В.Ф. Януковичем.

Безпрецедентні прорахунки й провали нинішньої влади, що не зуміла скористатися унікальним збігом сприятливих внутрішніх і зовнішніх обставин, показали, що волюнтаристськи сучасною економікою керувати не можна. "Дитячі витівки" для країни небезпечні.

Постійні шарахання: від лібералізму до соціалізму, від Європейського Союзу – до Єдиного Економічного Простору, від націоналізації – до "відкритого" ринку – все це за вісім місяців поставило економіку України на грань краху. Економіку, що до початку "помаранчевого" правління динамічно розвивалася, демонструвала найвищі в Європі темпи зростання.

На відміну від такої безвідповідальної політики тимчасових правителів, що спокушають електорат подачками, солодкими обіцянками, але позбавляють країну майбутнього, економічна Стратегія Партії регіонів вирішує поточні завдання тільки з урахуванням довгострокових перспектив країни.

Для Партії регіонів шлях у Європу – не наївна спроба стати утриманцями під крилом успішних суспільств, а прискорене подолання розриву між Україною й країнами Євросоюзу за рахунок світового управлінського, технологічного й економічного досвіду, інтелектуального потенціалу країни.

Наша Стратегія економічного розвитку України дає чіткі відповіді, як врятувати країну від економічної катастрофи, породженої непрофесіоналізмом нинішньої влади.

При цьому Партія регіонів у своїй Стратегії вказує реальний шлях побудови економіки, яка розвиватиметься динамічно, усвідомлюючи, що досягнення економічного зростання з кожним днем стає все більш важким завданням.

На ранніх етапах незалежності України, коли наша країна тільки ввійшла у світову економіку, прогресу можна було досягти, просто приватизуючи державну власність і приймаючи на озброєння практику краще розвинених в економічному плані держав. Однак, відтоді, як економічні підходи України стали усе більше й більше співвідноситися зі світовими стандартами, завдання забезпечення подальшого росту все більше ускладнюється. Сьогодні воно полягає в переході від промислової економіки ХХ століття до "економіки ідей" ХХІ століття.

1. Умови формування і загальні завдання Стратегії

Стратегія Партії регіонів формувалася на основі глибокого осмислення світових економічних процесів, успішного реформаторського досвіду уряду В.Ф. Януковича й аналізу сучасних реалій країни.

Ефективна діяльність уряду Віктора Януковича була обумовлена системною реалізацією стратегічного плану соціально-економічного розвитку України, що включає в себе комплекс найважливіших структурних реформ, серед яких особливе значення мали:

• Податкова реформа – зниження податкового тиску на господарюючі суб'єкти і прибутки українських громадян.
Пенсійна реформа – створення (на додаток до існуючої системи) недержавних пенсійних фондів, кошти яких могли стати потужним джерелом внутрішніх інвестицій.
Комплекс заходів щодо забезпечення енергетичної безпеки України.
Реформа збройних сил – зокрема, забезпечення заходів щодо соціального захисту військовослужбовців.
Реформа житлово-комунального господарства (ЖКГ).
Заходи щодо лібералізації економіки, які, зокрема, мають на увазі помірне й раціональне втручання держави в політику ціноутворення.

Ці й інші реформи знаменували собою курс на глибокі структурні перетворення, що дозволяли гарантовано досягти стійкого зростання внутрішнього валового продукту (ВВП) і використовувати це зростання (не нижче 10% у рік) для розгортання діючих соціальних проектів.

Саме тому Україна в період прем'єрства В.Ф. Януковича вперше за роки незалежності подолала межу виживання і вступила у фазу високодинамічного (рекордного – на рівні 12% у рік!) зростання внутрішнього валового продукту.

Високі результати уряду В.Ф. Януковича були досягнуті завдяки цілеспрямованій системній роботі компетентної команди управлінців і економістів. Послідовна і комплексна реалізація структурних реформ забезпечила стійкі й високі темпи економічного зростання та підвищення рівня життя населення, на що й була спрямована Програма уряду Віктора Януковича "Послідовність. Ефективність. Відповідальність".

Ця програма включала, насамперед, вирішення таких найважливіших соціальних проблем, як:

• Своєчасна виплата і збільшення заробітної плати, стипендій і пенсій; ліквідація боргів із заробітної плати.
Встановлення (вперше за роки незалежності) розміру пенсій на рівні не менш прожиткового мінімуму.

Позитивний результат був забезпечений зростанням промислового виробництва, збільшенням експорту (значною мірою – у Росію), послідовними заходами щодо створення Єдиного Економічного Простору.

Зростання ВВП за 2003-2004 роки дозволило Україні вперше за роки незалежності вийти за межі кризової економіки:

• Прибуток на душу населення досяг найвищих розмірів за роки незалежності – $1036.06 (2003 р.) і $1308.93 (2004 р.), що дало потужний поштовх для проведення заходів щодо посилення соціальної політики держави.
Доходи громадян реально зросли й не знецінювалися ростом інфляції.
Прискорено розвивалася інфраструктура країни: було істотно збільшене фінансування ремонту та будівництва залізниць і автомобільних доріг.

Програма соціально-економічного розвитку України "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" принесла відчутні плоди і забезпечила зростання рівня життя громадян України. Реалізація цієї програми була перервана в лютому 2005 року урядом Ю.Тимошенко.

Системність і стратегічні пріоритети поступилися місцем популістській кон'юнктурщині, пов'язаній з підготовкою до виборчої кампанії 2006 року. Більш тривалі перспективи цьому Кабміну були нецікаві.

Уряд Ю.Тимошенко широко практикував необільшовицьке декретування і "ручне управління" економікою, демагогічно проголошував "планку" цін на м'ясо, цукор, бензин. Звичайно ж, цей застарілий арсенал засобів у сучасних умовах виявився непридатним. Уперше з 1999 року країна опинилася в ситуації системних економічних криз.

• Уже до серпня 2005 року темпи зростання ВВП сповільнилися майже в п'ять разів (2,8%). Для порівняння: зростання ВВП у відповідний період 2004 року склало 13%.
Сальдо зовнішньоторговельного балансу стало негативним.
Ряд секторів національної економіки опинився в кризовому стані.
Блокування пенсійної реформи призвело до фактичного розвалу пенсійної системи. Пенсійний фонд практично наполовину переведено на дотації з Держбюджету, які становлять більше 20 млрд. грн. Підвищення пенсій уже давно "з'їла" інфляція, що на сьогоднішній день коливається в межах 15% (найвищий показник у країнах СНД).

Позиція нової влади щодо прискореного вступу України у Всесвітню торговельну організацію (ВТО) не має економічного обґрунтування і суперечить національним інтересам України. Бездумна поспішність призведе тільки до знищення вітчизняної промисловості, сільського господарства та зубожіння народу України.

Влада все більше виявляє свою некомпетентність у питаннях управління державою. Безрадісним підсумком такого господарювання став зворотній рух економіки країни.

Очевидно, що зараз уже недостатньо намагатися відтворювати плідні підходи півтора-дворічної давнини. Країна знову в передкризовому стані. Підходи, що забезпечили успіх у недалекому минулому, повинні зазнати корекції з урахуванням нових умов.

2. Методологічні засади розробки Стратегії

Аналіз показує, що країна в основному вичерпала можливості відбудовного (тобто інерційного й екстенсивного) росту вже до осені 2004 року. У тих умовах уряд В.Ф. Януковича цілком обґрунтовано почав впроваджувати інвестиційно-інноваційну модель розвитку, що відкриває перспективу високорозвиненого індустріализму, ривка у розвитку технологічного базису, у зростанні добробуту народу. У такій ситуації було важливо задіяти механізми переходу до політики стійкого й довгострокового росту на базі структурно-інноваційних змін, не обмежуючись нарощуванням існуючого потенціалу. Що й робилося урядом В.Ф. Януковича.

Але сьогодні, внаслідок руйнівних дій влади, країні вже не обійтися без антикризових заходів для поновлення динаміки росту. Як показують розрахунки, високі темпи економічного зростання і соціального розвитку можуть бути відновлені за відносно короткий період – приблизно в рамках півріччя.

Стратегічні ініціативи, наступні за антикризовим етапом, мають бути в остаточному підсумку підпорядковані завданню поетапного створення в Україні економіки загального добробуту, що передує (відповідно до досвіду США й Західної Європи) економіці постіндустріалізму.

Такими є вихідні позиції, на яких базується Стратегія Партії регіонів на шляху до досягнення сталого розвитку. Сама ж усталеність забезпечується системою інструментів, головним з яких є впорядкування і недоторканність відносин власності.

Стратегія Партії регіонів принципово відкидає популістську демагогію про можливість прямого й швидкого переходу від нашої напівсировинної низькотехнологічної економіки – до економіки постіндустріальної, заснованої на домінуванні високих технологій.

Етапу затвердження нової (високотехнологічної) економіки, відповідно до Стратегії Партії регіонів, повинен передувати проміжний етап пізньоіндустріального розвитку.

Саме пізньоіндустріальний розвиток, бум виробництва технічно складної продукції та загальнодоступних споживчих товарів тривалого користування створюють передумови переходу до постіндустріальної економіки і закладають базу загального (а не вибіркового, як зараз) добробуту. Наочний приклад такого переходу – досвід Заходу 70-х років ХХ століття. Пізньоіндустріальна модель розвитку пом'якшує контраст між традиційною індустріальною економікою і сформованим в розвинених країнах постіндустріальним суспільством.

У ході розвитку пізньоіндустріальні та постіндустріальні структурні елементи будуть існувати паралельно, дозволяючи нашому суспільству плавно, еволюційно перерости в суспільство нової високотехнологічної економіки.

3. Основні складові Стратегії економічного розвитку України

Одним з головних принципів Стратегії є необхідність випереджальної інституціональної облаштованості економіки і суспільства. І це не випадково.

Система інститутів, у центрі яких – держава, відносини власності, макроекономічні регулятори, фінанси й законодавство – це національне багатство, що перевершує по своїй значимості чорноземи, запаси нафти й вугілля, металевих руд і т.п.

Так, Японія, відчуваючи брак ресурсів, створила другу по значимості світову економіку, спираючись на адекватні суспільству – як нові, так і випробувані традиційні інститути.

Україна – країна з морально застарілою системою інститутів. Вона має потребу в корінній інституціональній перебудові.

Саме це й враховує пропонована Стратегія. Враховано й те, що складність створення системи інститутів (включаючи інститути фондового ринку; банківську систему з можливостями формування "довгих грошей" і зниження процентних ставок; повноцінні страхові, пенсійні й інші фонди й т.д.) міститься в інерційности, в тривалості їх "вирощування", а виходить, у сповільненості цих процесів у порівнянні з можливістю розвитку сфери послуг і виробництва.

Тому спочатку, поки в країні відчувається інституціональний вакуум, Стратегією передбачається підвищена роль держави.

Однак держава не повинна зловживати антиринковими прийомами "ручного управління" й адміністрування.

Держава повинна використовувати інструменти, що виконують поточні та довгострокові завдання, забезпечуючи поєднання порядку і відповідальності з діючими стимулами.

Так, стратегією передбачається форсований розвиток пізньоіндустріальних галузей і відповідної інфраструктури шляхом використання масштабних довгострокових проектів і програм, виконуваних, насамперед, великими корпораціями на базі держзамовлення і контрактів.

Така практика сполучення інтересів корпорацій і держави є звичайною для країн світового авангарду. У всіх розвинених країнах, у тому числі й США, держава виступає головним контролером ринку (державні дотації товаровиробникам, антимонопольні функції й т.д.).

Один із пріоритетів Стратегії – проблеми регіонів. Стратегія пропонує замінити нинішні фіскальні і репресивні методи ефективними підходами, заснованими на самостійності, відповідальності, порядку і сильних мотиваціях. При цьому на кожному рівні, починаючи із країни в цілому і закінчуючи низовими громадами, будуть зосереджені ті функції, які найкраще виконуються на цьому рівні. Працюючи на себе, регіони будуть одночасно працювати й на країну. Ті, хто досягають більшого успіху, будуть одержувати додаткові доходи як заохочення; що ж до слабких, особливо депресивних регіонів, то стосовно них буде діяти система компенсуючих трансфертів, а також інструменти, що забезпечують пільгове заохочення за допомогою спрощеного оподаткування (спеціальні економічні зони (СЕЗ), території пріоритетного розвитку (ТПР) і т.д.).

Стратегією Партії регіонів передбачена й мотивована участь великого капіталу в програмах підйому регіонів. Відповідно буде відрегульована й податкова система, істотно знизяться податки. Стратегія передбачає вперше в історії країни здійснення гасла "Багаті нагодують бідних".

Участь великого капіталу у відновленні економіки і зростанні добробуту регіонів дозволить зняти напругу у відносинах між різними соціальними верствами.

Повноцінний розвиток регіонів зовсім неможливий без правильної і чіткої організації підбору й навчання кадрів.

Стратегія передбачає новий підхід до кадрової селекції. Кожному професіоналові – незалежно від його політичних поглядів – повинен бути гарантований стабільний статус, гідна оплата праці й можливість адекватного кар'єрного росту.

Життя без стратегії, як зараз, і життя зі стратегією – це принципово різні перспективи країни – від підвалин, загального каркаса – і до дрібних деталей. Стратегічне мислення – це повноцінне оволодіння культурою Часу, властивою високорозвиненим країнам. Мова йде про оволодіння мистецтвом підпорядкування поточного розвитку довгостроковим стратегічним задумам.

Стратегія – це не тільки погляд у майбутнє, але і якісно інше сьогодення. Це стосується й до проблем зростання добробуту, оскільки в сучасному світі щоденна турбота про благо народу ефективна тоді, коли вона ґрунтується на довгострокових стратегіях, а значить – на кумулятивному ефекті структурно-якісних перетворень. Тільки в цьому випадку прибутковість і попит стрімко виходять за сформовані рамки завдяки розгалуженим і безупинно обновлюваним потокам товарів і послуг. У цій сфері не можна підмінювати тактику стратегією й навпаки.

Держава – не месія, здатний нагодувати юрбу голодних п'ятьома хлібами. Сьогоднішні спроби збільшити рівень соціальних виплат у період спаду економіки призводять до того, що, догоджаючи незаможнім, влада робить це за рахунок росту цін і тарифів. У таких умовах соціальний розкол у суспільстві буде загрозливо заглиблюватися.

У стратегічних підходах Партії регіонів врахований і фактор впливу на економіку України сучасних глобальних процесів. У зв'язку із цим виникає необхідність адаптації економічних рішень не тільки до викликів наростаючої відкритості, але й до можливостей одержання вигід від участі в наднаціональних ринках і в міжнародних регіональних співтовариствах, що забезпечують ефект масштабу та взаємодоповнюваності.

Принциповим моментом Стратегії є визнання виняткової важливості відстоювання країною своїх національних інтересів.

Україна повинна перестати бути державою з керованим ззовні суверенітетом.

У міжнародному контексті країна повинна стати повноцінним глобальним гравцем: її доля – на відміну від нинішнього стану – не повинна визначатися факторами хиткої рівноваги у відносинах США, Росії і ЄС. Україна може й повинна відбутися як повноцінний суб'єкт політично значимих рішень.

Твердим орієнтиром структурно-інноваційних змін повинні для України стати європейські стандарти і євроатлантичні цивілізаційні цінності з урахуванням нерозривності зв'язків із Росією.

На відміну від нинішньої влади, що перетворила гасло "європейства" у черговий піар, Стратегія передбачає відстоювати і впроваджувати євростандарти послідовно. Однак у цьому процесі важливо враховувати не тільки можливість застосування євростандартів до української економіки, але й негативи у вигляді зарегламентованості і бюрократизації економіки ЄС.

Безальтернативним є для України шлях затвердження цінностей свободи і демократії, громадянського суспільства.

Із цих позицій перед нами встає завдання подолати найгрубіші порушення свобод і прав людини нинішнім режимом. Необхідно перебороти відступ назад, який зараз відбувся, і твердо встати на шлях зближення з Європою, осмислено культивувати моральні цінності Заходу. Освоєння євроатлантичних цінностей повинне здійснюватися вибірково, з урахуванням власної самобутності, що відрізняє нас від інших народів і має свої конкурентні переваги.

Істотною щодо цього є проблема подолання розколу країни за ціннісними критеріями на зони Центр-Захід і Схід-Південь. Цілісність України і затвердження громадянського порозуміння в суспільстві були й залишаються найважливішими пріоритетами для Партії регіонів.

Зближення з Європою не повинне зводитися до євроінтеграції за всяку ціну. Критерієм зближення повинні бути національні інтереси, а не політична кон'юнктурність окремих партій і політиків.

Істотно й те, що євроінтеграційні устремління України не повинні служити перешкодою на шляху взаємодії з Єдиним Економічним Простором.

У контексті довгострокових національних інтересів України стратегічно важливо поліпшити і стабілізувати відносини з Росією.

Відносини наших народів і країн далеко не зводяться до міркувань вигоди й розрахунку. Ці відносини були й будуть братніми.

Партія регіонів думає, що вступ Російської Федерації й України у Всесвітню Торговельну Організацію повинен бути погодженим, враховуючим взаємні інтереси.

Оволодіння економічною стратегією як мистецтвом управління передбачає, що намічені завдання вишиковуються як субординовані. При цьому безперечно, що головним пріоритетом має бути підвищення добробуту людей.

Але ми вже бачили, як злітають ціни і руйнується економіка, якщо з неї все "вижимається" з метою негайної максимізації пенсій і зарплат. Нестерпним тягарем для суспільства може виявитися і надривне форсування темпів росту, про що свідчить радянський досвід 30-х років.

У своїй Стратегії Партія регіонів виходить із того, що пріоритетним напрямком розвитку України має бути досягнення високих результатів конкурентоспроможності за глобальними критеріями.

Висока конкурентоспроможність – це той стратегічний результат, завдяки якому успішно досягаються й інші важливі результати розвитку, такі як добробут, науково-технічний прогрес, стійкі темпи росту, економічна, екологічна й інша безпека, висока якість трудового потенціалу (що, до речі, недосяжно без швидкого й вагомого зростання оплати праці).

Саме досягнення високого рівня конкурентоспроможності є головним завданням Стратегії Партії регіонів. В Стратегії висока конкурентоспроможність виступає як прообраз національної ідеї на найближчі десятиліття.

Наголос на конкурентоспроможність для країни тим більше важливий, що саме за цими показниками Україна останнім часом виявилася відкинутою далеко назад. І це притім, що економіка України за всі роки незалежності досягла лише 60% від рівня 1990 року. Відповідно до світового огляду конкуренції за 2004-2005 роки, зробленого Світовим економічним форумом, Україна серед 106 країн зайняла за індексом конкурентоспроможності місце лише в дев'ятій десятці, тоді як Росія – 70-е, Казахстан – 68-е, Китай (ще нещодавно конкурентно відсталий) – 46-е місце.

Для підвищення національної конкурентоспроможності необхідно враховувати трансформації, які перетерплює глобальна конкуренція під впливом науково-технологічного прогресу й, особливо, інформатизації й транснаціоналізації.

Стратегія в цьому контексті бере до уваги домінуючу роль фінансів у світовій економіці, їхній вплив і реакцію на якість інвестиційного клімату в країні. Першорядне значення надається також обліку впливу сітьового всевладдя транснаціональних компаній, а також регіоналізації, що нарощує темпи, і через яку доля самотніх (тих, що не входять у співтовариства) країн стає проблематичною.

Стратегія показує, що левова частина перешкод у досягненні глобальної конкурентоспроможності вирішується на шляхах науково-технологічного прогресу: адже тільки новітні технології забезпечують недосяжний за рахунок інших факторів постійний прибуток. Так, США, завдяки перевагам у високих технологіях, споживають товарів і послуг в 4 рази більше, ніж виробляють. Підраховано, наприклад, що Росія при доведенні своєї частки на світовому ринку високих технологій з нинішніх 0,3% до 1% збільшить свій прибуток на $ 50 млрд., що становить половину всіх нинішніх її доходів від експорту.

Україні двері до клубу країн високорозвинених поки не зачинені; важливо стратегічно підпорядкувати такому завданню довгостроковий розвиток. Єдиною альтернативою високорозвиненій економіці є животіння народу в бідності.

Але самому успіху в досягненні високотехнологічної економіки повинне сприяти науково-технологічне співробітництво з Росією, яка по цих позиціях з Україною взаємодоповнююча й в основному зберегла фундаментально-науковий потенціал, порівняний з потенціалом ЄС.

Остання обставина важлива тому, що саме розвиток фундаментальної і прикладної науки в зростаючому ступені визначає сам глобальний конкурентний успіх стосовно високих технологій.

Наявність технологій – але без фундаментальної і прикладної науки – робить будь-який успіх нестійким і тимчасовим. Успіхів у технологіях все частіше досягає той, хто не повторює чуже, а створює щось нове своє, спираючись на технологічні принципи, що виростають із "своєї" науки.

Зміна пріоритетів, що відбувається саме зараз, позбавляє шансів на успіх у технологічній гонці модель, що доганяє, і виводить у лідери країни – власники науки.

Економічна стратегія Партії регіонів визначає у вигляді найважливішого пріоритету відродження і випереджальний розвиток в Україні фундаментальної і прикладної науки як базису проривних технологічних ідей, а виходить, і самих глобально конкурентоспроможних технологій.

По мірі того, як наша країна буде інвестувати свої ресурси в підвищення освітнього рівня населення, вона повинна привертати увагу своїх власних підприємців до наукомістких галузей, а також заохочувати проекти іноземних підприємців по розміщенню дослідницьких центрів (у тому числі "фабрик думки") в Україні.

Такі переміщення відбуваються в економіці щодня. Якщо фірми збираються повністю скористатися привабливим податковим кліматом України, вони захочуть розмістити тут свої активи, такі як дослідження, що приносять найбільшу додаткову вартість. Історія показує, що науково-дослідні й дослідницько-конструкторські розробки виходять на новий рівень у тих країнах, які приймають таку політику, і це приводить до вражаючих успіхів у плані темпів економічного зростання.

Стратегічна значимість наукомістких технологій міститься і в імпульсах соціалізації економіки, і в створенні економіки знань.

Вимоги, які висуваються до якості, а значить і оплати праці науково-технологічних кадрів, обумовлять участь у масштабних інноваційних змінах систем освіти, охорони здоров'я, культури, охорони навколишнього середовища.

В умовах, коли формується настільки важлива для конкурентоспроможності економіка знань, істотно зростає значення свободи і демократії, усілякого затвердження принципів верховенства закону й забезпечення реальної незалежності судової влади.

У суспільстві, заснованому на знаннях та інформаційних технологіях, особливо важлива особиста свобода працівника, зворотний зв'язок між людьми, інститутами, структурами. Відповідно, важливо створювати і зміцнювати свободу та законність – наріжні камені демократії.

Стратегія Партії регіонів виходить із переконаності, що демократія недосяжна без особливого морально-психологічного клімату, що виникає із взаємної довіри між громадянами, соціальними верствами суспільства, громадянами й державою, солідарності й активної участі громадян у справах суспільства.

Сьогодні в Україні склалася ситуація, далека від цих ідеалів.

Політична нестабільність, вимірювана революціями й іншими потрясіннями, перебуває у зворотній залежності від темпів росту й інвестицій.

Крім того, наша країна повинна вирішити проблему корупції, оскільки вона розмиває суспільну повагу до закону, послабляє ефективність уряду й завдає шкоди економічної ефективності.

Із цією метою необхідно:

• створити "чорний список" компаній, замішаних у корупції;
робити призначення на державну службу на основі компетентності й професіоналізму, а не на основі політичної лояльності;
перейти на нову систему державних закупівель, таких як ефективна система в режимі він-лайн, що привселюдно управляє процесом обробки пропозицій по закупівлях і робить тендерні торги прозорими;
публікувати відомості про зарплати й доходи всіх членів уряду, суддів і депутатів, а також про їхні зв'язки зі структурами бізнесу;
створити Незалежну Раду по боротьбі з корупцією.

У своїй Стратегії Партія регіонів висуває як пріоритетне завдання консолідацію народу України за допомогою спільного (із представниками нинішньої влади) подолання розколу країни – на Центр-Захід і Схід-Південь. Без усього цього не можна перебороти настрої депресії, а також забезпечити духовний підйом, здатний перетворити суспільство.

Без усього цього не можна подолати настрої депресії, а також забезпечити духовний підйом, здатний перетворити суспільство.

4. Етапи й механізми формування висококонкурентної економіки. Перехід від індустріальної економіки до економіки високих технологій

A. Антикризові стартові заходи

Сьогодні на порядку денному стоїть здійснення невідкладних антикризових заходів, які повинні оздоровити економіку й істотно пом'якшити гостроту соціальних наслідків економічної кризи, викликаної некваліфікованими діями уряду. Основними напрямками пропонованої нами антикризової програми є:

• Якісна зміна кадрової політики при формуванні виконавчої влади, опора на професіоналів, що мають репутацію сумлінних службовців і позитивний досвід управлінської роботи.
Випереджальне зростання реальних доходів населення, вимірюване купівельною спроможністю громадян (вона повинна в перспективі вирости у кілька разів), що забезпечить їм гідний рівень і якість життя. Зниження податкових нарахувань на фонд оплати праці; повна ліквідація заборгованості по виплаті заробітної плати і недопущення її виникнення надалі. Проведення активної державної політики зайнятості. Впровадження реєстраційного принципу відкриття власного бізнесу.
Розумне й ефективне використання державних коштів, збалансованість Держбюджету, що дозволить не скорочувати соціальні видатки і досягти істотної економії ресурсів за рахунок обмеження невмотивованих видатків.
Тверда антикорупційна політика держави. Впровадження спеціальних антикорупційних критеріїв на всіх стадіях прийняття державних рішень: від законопроекту до розподілу бюджетних коштів і контролю за їхнім використанням.
Усунення невиправданого втручання органів влади в діяльність господарюючих суб'єктів. Припинення свавілля податкових органів, зменшення фіскального пресу на економіку й, зокрема, на бізнес-структури. Це дозволить знизити частку тіньового сектора, істотно розширити поле оподаткування.
Податкова реформа – скорочення податкового тягаря на суб'єкти економіки й доходи українських громадян і підприємств. Велике скорочення податків, що стягуються з юридичних осіб, і в перспективі – вирівнювання ставок оподатковування доходів фізичних і юридичних осіб. Загальна частка податків, що стягуються, не повинна перевищувати 25% внутрішнього валового продукту (зараз ця частка перевищила 30%), забезпечення гарантованої стабільності податкового законодавства і передбачуваність податкової політики. Держава повинна залишити за собою право в необхідних випадках вдаватися до м'якого впливу на ринкові механізми ціноутворення стосовно соціально значимих товарів і продуктів першої необхідності.
Заохочення інвестицій у майбутнє України. Введення податкових пільг на дослідницькі й конструкторські проекти для того, щоб сприяти трансформації в економіку ХХІ століття. Відмова від обмежень у сумах, що віднімаються з податків, пов'язаних з оплатою освіти. Щоб стати країною з високотехнологічною економікою, Україна повинна скористатися своїми освітніми ресурсами й збільшити кількість населення, що володіє знаннями й навичками, необхідними для економіки XXI століття. Повинні одержати імпульс до розвитку приватні освітні установи і бізнеси-школи. Конкуренція між цими новими підприємствами й існуючими державними освітніми програмами поліпшить якість освіти в цілому.
Захист прав власності, формування адекватної законодавчої бази, що стимулює інвестування і фінансову активність вітчизняного й іноземного капіталу. Вирішення спірних питань, пов'язаних із приватизацією, винятково в правовому полі. Реальне забезпечення захисту прав інтелектуальної власності.
Модернізація й активізація патентної й ліцензійної політики.
Вживання екстрених заходів щодо запобігання погрозі згортання науково-технологічного розвитку, особливо в сегментах високих технологій.
Вдосконалення спеціалізованої фінансової структури. Створення Банку розвитку, інститутів іпотечного кредитування, страхових і пенсійних фондів, інноваційного й стабілізаційного фонду. Координоване використання одержуваних від приватизації коштів для зм'якшення переходу до економіки XXI століття.
Реалізація комплексу заходів зі створення сприятливого інвестиційного клімату: дерегуляція господарчої діяльності, активізація фондового ринку; забезпечення незалежності судової системи й т.д. Відновлення діяльності вільних економічних зон, технопарків і територій пріоритетного розвитку. Запобігання неконтрольованому припливу в країну "гарячих грошей" (спекулятивного капіталу), що залучаються нинішньою владою для "латання дір" у бюджеті.
Переорієнтування існуючої експортно-імпортної політики на захист вітчизняного товаровиробника. Стимулювання експорту продукції, а не сировини; забезпечення стабільно позитивного сальдо платіжного балансу, підтримка відповідного валютного курсу. Заохочення імпорту технологій, з метою модернізації вітчизняних підприємств.
Істотне зниження зборів на постачання енергоносіїв в Україну, скасування ПДВ на нафту й газ. Доти, поки ми не знизимо енергоємність економіки, цей захід дозволить істотно сповільнити зростання собівартості у всіх галузях економіки – а, отже, значно зменшити ріст цін.
Продовження й активізація роботи з формування і зміцнення Єдиного Економічного Простору (ЄЕП) як кардинально важливого напрямку для реалізації національних інтересів і забезпечення національної безпеки України. Повинні бути підписані і введені в дію вже погоджені зацікавленими сторонами документи першого етапу формування ЄЕП (спрощений порядок перетинання громадянами кордонів, визначення правового статусу громадян, соціальні гарантії для осіб, що працюють у державах ЄЕП і т.п.).

Б. Перехід до етапу пізньоіндустріальної економіки загального добробуту

Джерела хронічного відставання в рівні життя народу України витікають з перехідно-відбудовного періоду, що надто затягнувся. У такій ситуації навіть найвищі, тобто рекордні темпи росту не можуть забезпечити гідного добробуту, адже тут відтворюється (нехай навіть високими темпами) технологічна відсталість. Подолати її можливо лише за рамками відбудовного періоду, тобто в умовах якісного росту, за рахунок структурно-інноваційних зрушень.

Саме входження в цю іншу якість росту, що саме зараз назріло, дозволить зробити ривок до високого життєвого рівня за історично короткі строки. Адже це на наших очах відбулося, приміром, з відсталими раніше Південною Кореєю, Таїландом, Тайванем, Гонконгом, Сінгапуром, Ірландією, Чилі, Португалією, Фінляндією. Всі ці країни стали благополучними за світовими критеріями завдяки орієнтації на структурно-інноваційні зрушення.

Тим більше, з урахуванням її величезного потенціалу, шанс швидкого нарощування добробуту має й Україна. Адже для переорієнтації на зрушення структурного характеру в нас всі роки було більше підстав, ніж у кожної з вищезгаданих країн.

Найближча стратегічна перспектива для України – це перехід від індустріальної до пізньоіндустріальної економіки. Вже такий маневр структурного характеру забезпечить у короткий термін потужний і швидкий ривок не тільки до іншої якості росту, але й до недоступного на нинішній основі рівню добробуту. І тим більше подібні зміни, що зближають нас за рівнем життя з передовими країнами, виявляться невідворотними при сходженні країни на етап нової (постіндустріальної) економіки, що слідує за економікою пізньоіндустріальною.

Мета переходу до пізньоіндустріальної економіки – істотне зближення України за рівнем доходу на душу населення із країнами ядра Євросоюзу, і перевищення відповідних показників таких країн, як Польща й країни Прибалтики, чиї можливості пізньоіндустріального розвитку навіть зараз істотно поступаються Україні.

Засіб досягнення подібних результатів – зміна вигляду і стрибкоподібне збільшення масштабу національного споживчого ринку за рахунок його насичення (як це було в Європі) складнотехнічними товарами тривалого користування за доступними для населення цінами. Важливим фактором цього процесу є стимулювання платоспроможного попиту, цілеспрямована політика зростання реальних доходів українських громадян, формування в перспективі повноцінного середнього класу – визнаної основи стабільності демократичного суспільства.

Змістом цих змін буде всебічне відновлення використовуваних у базових галузях технологій, відкритість економіки і системи освіти всім позитивним новаціям, що дозволяють знаходити гідні відповіді на виклики часу. Інноваційна активність дозволить збільшити реальні доходи громадян у кілька разів, забезпечити перетворення технологічного й інституціонального базису за критеріями світового рівня, а також проводити ефективну й адресну соціальну політику.

У процесі реалізації моделі пізньоіндустріального технологічного розвитку здійснити наступні перетворення:

• Забезпечити пріоритетний розвиток і модернізацію обробної промисловості. Перетворити високотехнологічні галузі в локомотив форсованого розвитку пізньоіндустріальної економіки; закласти основи постіндустріальних сегментів нової економіки.
Здійснити прискорене заміщення в пізньоіндустріальних галузях низько- і середньотехнологічних виробництв високотехнологічними укладами.
Створити необхідні умови для модернізації традиційних індустріальних виробництв.
Вважати головним завданням пізньоіндустріальної модернізації масовий випуск технічно складної продукції, у тому числі – доступних для кожного громадянина країни споживчих товарів тривалого користування.
Створити повноцінну інноваційну інфраструктуру, у тому числі – і насамперед – інформаційну.
Сформувати механізми і стимули перетікання капіталів із традиційних (у тому числі експоротоорієнтованих) виробництв у пізньоіндустріальні галузі, що модернізуються.

Розробити та реалізувати середньострокові й довгострокові проекти і програми структурних зрушень на користь пізньоіндустріальних і постіндустріальних галузей і виробництв.

• Створити з метою фінансування програм Банк розвитку, іпотечні установи, страхові й пенсійні фонди, Інноваційно-Стабілізаційний фонд. Як джерела фінансування можуть бути використані кошти від приватизації, бюджетні інвестиційні видатки, частина прибутку високорентабельних традиційних виробництв, коштів від реалізації державою цінних паперів.
При розробці програм розвитку галузей і виробництв (підприємств) вважати пріоритетом глобальну конкурентоспроможність.
Адаптувати до завдань з реалізації середньострокових і довгострокових програм вільні економічні зони, технопарки та інші спеціальні оргструктури.

Створити умови, стимули і механізми пріоритетної концентрації фінансів у сегментах пізньоіндустріальної економіки.

• Підсилити стимули рефінансування прибутку підприємств на цілі модернізації.
Залучати в інноваційні процеси капітал іноземних банків.
Створити стимули і механізми перетворення заощаджень населення в довгострокові інвестиції.
Залучати в інвестиційні процеси кошти інституціональних фондів; відтворити на їхній основі механізми перетворення "коротких" грошей в "довгі" за допомогою взаємодії і взаємодоповнення банківського сектора з пенсійними, страховими фондами й інститутами фондового ринку.
Розвивати бюджетні і податкові стимули інноваційного розвитку.
Адаптувати податкову систему до пізньоіндустріальних трансформацій.
Сформувати інструментарій, що запобігає надмірному витоку вітчизняного капіталу за межі України.
Залучати в процеси модернізації інноваційний потенціал і фінанси малого бізнесу; сприяти взаємодоповненню і сталому партнерству малого бізнесу й великих корпорацій.
Забезпечити підвищення на порядок капіталізації промислово-фінансових активів через залучення основного їхнього масиву в обороти фондового ринку; стимулювати підключення до участі на фондовому ринку громадян, що мають заощадження, роблячи їх тим самим реальними інвесторами.
Сприяти процесам транснаціоналізації українського корпоративного капіталу в інтересах нарощування його конкурентоспроможності й фінансового потенціалу.
Створити повноцінні законодавчі основи і механізми захисту прав власності.
Вважати неприпустимим затягування створення інститутів і інфраструктури фондового ринку як потужного джерела підвищення добробуту і фактору розвитку банківської системи та інституціональних (пенсійних, страхових, інвестиційних) фондів.
Розвивати реальні партнерські відносини між державою й великим бізнесом.
Залучати капітал на основі вигідних замовлень і контрактів у процеси реалізації державних програм (особливо в соціальній сфері).
Стимулювати участь великого національного капіталу в інноваційних перетвореннях, у тому числі в модернізації малого бізнесу.
Забезпечувати участь великих національних корпорацій у реалізації державних програм збільшення числа робочих місць і зростання народного добробуту.

Проводити соціально значиму й ефективну регіональну політику. Для цього забезпечити:

• Правові гарантії самостійності, етнокультурної самобутності та принципу справедливості у використанні результатів праці на рівні великих місцевих громад і регіонів.
Децентралізацію системи влади за принципом зосередження на кожному рівні управлінської ієрархії функцій, які найкраще виконуються саме на цьому рівні (принцип субсидіарності).
Розширення можливостей регіонів при формуванні власного бюджету із правом пріоритетного інвестування (на потреби регіону, соціально-економічні програми і проекти, рефінансування промислового сектора, створення нових ринків і т.д.).
Створення стабілізаційних фондів у регіонах – як розвинених, так і депресивних – за участю Національного Банку України. Кошти сформованих фондів будуть використовуватися, зокрема, для фінансування регіонів з депресивною економікою у вигляді, наприклад, довгострокових форм кредитування по пільгових відсоткових ставках (даний механізм відповідає умові формування "довгих" грошей, які забезпечують інтенсивне зростання економіки в довгостроковому періоді).
Удосконалення існуючих бюджетних відносин шляхом введення системи компенсуючих трансфертів (регіони, що досягають більших економічних успіхів, будуть одержувати у вигляді заохочення додаткові доходи).
Стимулювання (у тому числі через систему пільг) припливу інвестицій за допомогою спрощеного оподаткування, створення ВЕЗ, ТПР, технопарків і т.д.
Сприяння формуванню в регіонах кластерних систем – об'єднань споріднених підприємств, виробництв, організацій – з метою системного підвищення їхньої сукупної ефективності.
Розвиток місцевих фінансових інститутів з метою збільшення витратної частини бюджетів регіонів на фінансування соціальних потреб населення.
Використання природної розмаїтості й історичної спадщини регіонів для розвитку міжнародного та внутрішнього туризму, рекреаційної сфери, формування сучасної економіки послуг.

Здійснити аграрну реформу, що відповідає інтересам сільських жителів і є адекватною – за критеріями ефективності – пізньоіндустріальній економіці. Радикально поліпшити в сільській місцевості життєвий уклад і середовище існування.

Проводити гуманітарну політику, що запобігає деградації суспільства, втраті духовних орієнтирів. Всебічно сприяти формуванню основ громадянського суспільства.

• Відстоювати ідеали й цінності свободи і демократії, забезпечувати неухильне розширення можливостей вибору у всіх сферах життя – в тому числі вибору політичного, вибору в сфері ідеології і партійної прихильності.
Зміцнювати культуру громадянськості, утверджувати в суспільстві атмосферу толерантності, взаємної терпимості, партнерства і солідарності щодо базових цінностей суспільства.
Поважати інакомислення, всіляко гарантувати права політичної опозиції.
Забезпечувати всебічну участь громадян у виробленні та реалізації державної політики на всіх рівнях – від місцевого (локального) – до загальнонаціонального.
Стимулювати територіальну самоорганізацію громадян, сприяти розвиткові "третього сектору", всіх форм асоціацій і співробітництва, що сприяють захисту інтересів людей.
Усунути перешкоди на шляху розквіту всіх культур, сприяти збереженню національно-культурної, мовної і духовної розмаїтості як запоруки поступального розвитку суспільства.
Послідовно відстоювати свободу у виборі мови спілкування й навчання. Партія регіонів виступає за визнання російської мови другою державною мовою в Україні.
Всебічно розвивати й оберігати інтелектуальний капітал нації; забезпечити пріоритетний розвиток науки, культури, освіти, охорони здоров'я; досягти високих екологічних стандартів.

Підкріпити можливості прискореного і багаторазового зростання реальних доходів населення, закладені в інноваційно-технологічному (пізньоіндустріальному) ривку, високоефективними соціальними технологіями.

• Розробити і реалізувати програму троєкратного зменшення розриву в доходах багатих і бідних за рахунок випереджального зростання душових доходів незаможних верств населення.
Істотно підняти рівень життя середнього класу за рахунок модернізації й диверсифікованості малого бізнесу; приділити головну увагу масовому залученню середнього класу в інноваційні процеси з високою оплатою праці; розгорнути на цьому напрямку заново відтворену високоефективну контрактну систему.
Гарантувати синхронне підвищення зарплати в державному, корпоративному і приватному секторах адекватно зростанню прибутку і продуктивності праці.
Розширювати у ході зростання платоспроможності використання страхового принципу фінансування соціальних виплат, у тому числі впровадження накопичувальної системи пенсійного страхування.
Домогтися законодавчого забезпечення участі корпоративного капіталу у великих соціальних проектах, націлених на підвищення, насамперед, добробуту низькооплачуваних верств населення й середнього класу.
Ввести рентні податки з метою використання рентних доходів (як загальнонародного надбання) на цілі росту зарплати і пенсій низькооплачуваних верств населення.
Створити умови і стимули для масової участі населення в операціях на фондовому ринку; максимально сприяти перетворенню прибутку від акцій у вагомий додаток до зарплат, пенсій і інших джерел існування пересічних громадян.

В. Ривок до висот нової (постіндустріальної) економіки

Забезпечити випереджальний розвиток сегментів нової (постіндустріальної) економіки – економіки знань.

• Реалізувати пізньоіндустріальну модель в якості перехідної до постіндустріальної економіки – економіки знань; вже на старті поєднувати пізньоіндустріальні технології із швидко зростаючими постіндустріальними (високотехнологічними) сегментами; виходити з того, що економіка знань стає головним надбанням передових націй, а конкурентність корпорацій визначається здатністю залучати і використовувати інтелектуальний капітал.
Запустити механізми і стимули перетікання капіталу (в тому числі в межах пізньоіндустріальних укладів) у постіндустріальні (високотехнологічні) сегменти.
Поетапно зміщати пріоритети бюджету розвитку в русло фінансування проектів і програм створення нової (постіндустріальної) економіки.
Сприяти диверсифікованості промислово-фінансових активів у напрямку підвищення частки активів високотехнологічних сегментів.
Вважати пріоритетним завданням ліквідацію істотного розриву між Україною і високорозвиненими країнами в забезпеченості інформаційними технологіями; брати до уваги той факт, що саме інформатизація забезпечує стійку, абсолютну перевагу передових країн над іншими; розширювати масиви високотехнологічних укладів, в основі яких, поряд з інформаційними, лежать нанотехнології, біотехнології, технології авіакосмічні і т.д.
Неухильно збільшувати питому вагу бюджетних коштів, що направляються в нинішні, поки істотно підірвані сегменти економіки знань; у вигляді головного заділу економіки знань забезпечувати випереджальний розвиток фундаментальної науки, без наявності якої (і її науково-технологічних принципів) навіть кращі технології піддаються швидкому старінню й знецінюванню.
Створити на базі високотехнологічних сегментів єдиний науково-технологічний простір з Росією, оскільки поодинці і без взаємодоповнюваності технологічний успіх України є проблематичним.
З випередженням підготовлювати кадровий (зараз зруйнований) потенціал сегментів нової економіки; адаптувати систему освіти до потреб форсованого створення проривних високих технологій.

Створити механізми і стимули нарощування експортної експансії та забезпечення глобальної конкурентоспроможності постіндустріальних технологій.

• Стимулювати створення у великих корпораціях сегментів НІДКР (наукових і дослідно-конструкторських розробок) у вигляді наукових центрів і венчурних фондів, а також стратегічних альянсів зі світовими лідерами хай-теку.
Сприяти інтеграції вітчизняних фінансово-промислових груп з іноземними компаніями – власниками інтелектуального капіталу; формувати на базі інтеграції сегментів НІДКР і високотехнологічних виробництв кластери, аналогічні Силіконовій долині та Зеленограду.
Сприяти в інтересах розробки науково-технологічної проблематики інтеграції та взаємодоповненню великого капіталу і малих науково-пошукових, у тому числі венчурних фірм; розгорнути НІДКР на базі мережі технопарків.
Застосовувати стосовно високотехнологічних сегментів податкові пільги, а також практику видачі під державну гарантію банківських довгострокових кредитів.
Надавати підтримку експорту високих технологій і наукомісткої продукції.
Сприяти імпортозаміщенню компонентів, необхідних для створення проривних наукомістких технологій.
На основі стимулів і механізмів консолідації державних і приватних капіталів сприяти великим довгостроковим вкладенням у науково-технічні проекти вітчизняних та іноземних корпорацій.
Визнаючи класичне положення про "провали ринку" у сфері фундаментальних знань, активізувати участь у цих процесах держави як замовника розробок на високоприбутковій контрактній основі.

Сприяти комерціалізації результатів науково-дослідних і конструкторських розробок.

• Удосконалити й активізувати патентно-ліцензійну політику.
Нарощувати ефект комерціалізації науково-технологічних розробок і росту місткості ринку знань за рахунок інтенсифікації міжнародного обміну відповідною інформацією.
Актуалізувати джерела і способи комерціалізації результатів НІДКР, реалізовані через інтеграцію науково-пошукових і венчурних фірм із великим корпоративним капіталом.
Адаптувати до завдань комерціалізації результатів НІДКР інструменти страхування і державних гарантій.
Використовувати можливості комерціалізації науково-технічних розробок на основі диверсифікованості структури фондового ринку і виділення в його рамках сегмента, аналогічного "NASDAQ" (індекс фондового ринку).