|
 
Фрагмент інтерв'ю Віктора Януковича польському тижневику "Тигоднік Повшехни" (Тygodnik Powszechny)
09.01.2006, 14:17
Віктор Янукович: Федералізація України повинна вплинути на поліпшення стосунків між Центром і регіонами. Україна – держава розмаїта з огляду на національності. З цього випливає велике культурне різноманіття, кожен регіон повинен мати шанси на реалізацію власних планів і амбіцій. Федеративний устрій створить умови для цього.
1-8 січня 2006 року, "Тигоднік Повшехни":
Пан є сьогодні лідером партії, яка в передвиборчих соціологічних опитуваннях має найвищі рейтинги – близько 30%. Це вдвічі більше, ніж підтримка партії Юлії Тимошенко чи президента Віктора Ющенка. Рік тому, після "помаранчевої революції" здавалося, що як політикові Януковичу вже кінець. Тим часом, тепер правдоподібно, що по березневих виборах пан знову стане прем'єр-міністром і це, у зв'язку зі змінами в Конституцію, означає значно вищі компетенції, ніж ті, що має президент. Чи рік тому, коли пан погодився на третій тур виборів в обмін на конституційну реформу, розраховував він на теперішній реванш?
Тоді я знав одне: незалежно від остаточних результатів виборів політичне життя в Україні триватиме. В результаті третього туру виборів, який ніхто не піддавав сумніву, мене підтримала майже половина виборців і було ясно, що я не повинен відходити від політики. Мій конкурент Віктор Ющенко не мав би тоді жодного опонента.
Коли рік тому відбувалися розмови стосовно повторення виборів, я знав, що тодішній президент Леонід Кучма вже домовився з Ющенком, і всі його кроки були розраховані на те, щоб зменшити мої шанси. Парламент теж виступив проти мене. І вся державна адміністрація також. Я знав, що не маю шансів. Єдине, що мені залишалося зробити на противагу всьому, що мені радили, – взяти участь у третьому турі. Якщо я того не зробив би, то це означало б, що визнаю ті звинувачення, які кидали на мою адресу.
Я хотів також показати, що ми і надалі є великою силою, з якою треба рахуватися, бо інакше це загрожує розколом країни.
"Помаранчеві", одначе, розпочали з помсти Східній і Південній Україні. Декларували різні кроки, але завжди з позиції сили. Не зважали на мене і моїх виборців. І це була їхня найбільша помилка.
Ющенко повинен був поїхати на Схід і запевнити людей, що нова влада зробить все, щоб неможливо було про неї сказати злого слова. Ющенко повинен був переконати, що він шанує там людей праці і не буде їм мститися за те, що вони голосували "неправильно". Але замість цього організовували кількагодинні доповіді для представників східного регіону, звільняли людей з роботи, ліквідовували приватизаційні угоди, відбирали майно. Казали, що наша система була погана. Але ж це вона давала високий економічний ріст в 2003-2004 роках і відчуття стабілізації.
Тим часом, політика "помаранчевих" обмежилася передвиборчою риторикою і політичними мітингами. Це не могло принести успіху. Ми казали тоді вже, що це закінчиться економічною кризою і падінням росту ВВП. І так сталося. Ми помилилися лише стосовно часу – прогнозували, що результати їх політики буде видно лише за рік-два, а вистачило кількох місяців.
Помаранчеві проти синіх
Ваша політика ґрунтується в основному на критиці правління "помаранчевих".
Для мене важливі факти, бо лише вони найкраще засвідчують економічні показники. Ви можете зі мною не погоджуватися, але ж те, що я зараз говорю, можна прочитати і в світовій пресі. У людей є розчарування, що піднялися ціни, що нема економічного росту.
Ви говорите про переслідування. Що Ви розумієте під тим поняттям? Адже минулого року ніхто не переслідував "синіх", ані взагалі мешканців Східної України.
Але ж я відчув це навіть на собі. Мене постійно викликали до прокуратури, казали, що повезуть на допити в наручниках, якщо не прийду сам. Хотіли поставити на коліна ту частину України, яка не підтримала Ющенка, і наказати їй симпатизувати новому президенту.
Справді нічого доброго ані як політик, ані як громадянин Ви не можете сказати про уряд "помаранчевих"?
Єдине – стосовно поодиноких людей, і то не з перших сторінок газет. Радше про тих, кого публічно не видно. Зрештою, якби ми бачили, що рівень життя вищий, що розвивається хоча б одна галузь економіки, то що б ми могли тоді сказати? А так – вони самі дають нам аргументи. Люди на Сході країни не мають підстав говорити: "Відколи прийшла нова влада, нам живеться краще."
В Україні кажуть, що коли Ви мовчите, то Ваші рейтинги ростуть, а коли говорите, то знижуються.
То кажуть наші опоненти, бо хочуть, щоб ми мовчали, щоб ми їх не критикували. Нинішня влада боїться відповідальності за свою безвідповідальну політику.
Чи допускаєте Ви можливість співпраці з "Нашою Україною" Віктора Ющенка? На думку багатьох, Ваша зустріч після падіння уряду Тимошенко, підписання Меморандуму, підтримка уряду Єханурова в заміну за гарантію недоторканності – це було свідчення такої коаліції.
Ще рік тому, перед тим як Ющенко мав прийти до влади, я пропонував йому обговорити політичну програму: що робити, аби об'єднати поділену виборчою боротьбою Україну. Але моя пропозиція не отримала відповіді. Повторюю: не вистачало пропозицій для Східної України, і тому нема сьогодні в державі задоволення.
І якщо в нинішній виборчій кампанії поведінка влади не зміниться, то після виборів вже не буде можливості говорити про команду "помаранчевих". Залишаться від тієї команди лише тріски. Не буде навіть з ким говорити.
Але якщо українці їх підтримають, то побачимо. Поки що маємо лише рейтинги, а не реальні голоси. На сьогодні чуємо тільки, що вони, помаранчеві, мають одну мету – перемогти Януковича і Партію регіонів. Але це боротьба не лише зі мною, а також і з моїми виборцями. Якщо президент України каже про мене – "це явище", якщо "помаранчеві" політики хочуть лякати мною дітей, то запитую: чому мене підтримують близько 30% українців? Це що, теж "явище"?
Не можна сьогодні говорити про жодні союзи з "Нашою Україною", бо цього не зрозуміли б мої виборці.
Чи бачите Ви різницю між Віктором Ющенко і Юлією Тимошенко? Президент з Вами все ж таки зустрічався. А колишня прем'єр лише постійно на Вас нападає.
Для мене це одна команда.
Нам голосів вистачить
У виборчих списках Партії регіонів є прізвища олігархів з Ринатом Ахметовим на чолі. Можна сподіватися, що такі люди йдуть до політики, щоб захищати власні, особисті інтереси і отримати імунітет.
У корпорації Ахметова працює 160 тис. чоловік. Знаємо, як працювали ці підприємства колись, а сьогодні вони є прибутковими. Якби діяльність Ахметова викликала невдоволення його працівників, ясно, що він не мав би чого шукати в політиці. Однак рівень життя в Донецьку є досить високий, а це означає, що Ахметов має досвід, який можна використати. Якщо Ахметов передасть управління своїми підприємствами, то може спокійно займатися політикою.
Тих самих аргументів вживав Ющенко, коли запитували, чому в його команді є Порошенко – теж великий бізнесмен. Участь Порошенка у владі в ролі Секретаря Ради національної безпеки і оборони потім викликала звинувачення в корупції і в результаті привела до розколу "помаранчевих".
Коли б Порошенко був лише депутатом, не було б проблеми. Але коли отримав величезні повноваження і почав впливати на зовнішню і внутрішню політику, з'явилися клопоти. Ахметов ніколи не піде в органи виконавчої влади. Ніколи. Це не є його метою. Я розмовляв з ним з цього приводу, і він мені все пояснив. Його мета – творення законів, сприятливих для підприємництва.
Кажуть, що це він керує політикою Партії регіонів, а не Ви?
Але Ахметов мало заангажований в політику. Навіть ніколи не говорить про політику. Його цікавить економіка. Ну, і футбол, яким займається професійно.
Нині Київ веде з Москвою гостру суперечку з питань газу. Росія погрожує закрутити газові крани. Ви, напевно, не допустили б такої кризи...
Все, що робилося цього року в питаннях газу, не мало на меті інтереси країни. Нова влада взялася до розв'язання тих справ по-своєму, і результат бачимо всі. Ми стали заручниками недалекоглядності. Влада повинна обговорити цю проблему в парламенті, запитати, чи вистачить у нас сил, якщо конфлікт закінчиться переходом на ринкові ціни на газ.
Нехай уряд зараз скаже, яка була мета в переговорах з Москвою, чи ця мета була досягнута, чи Україна буде мати достатньо газу і за такими цінами, які збережуть рівень рентабельності нашої промисловості і відповідатимуть доходам суспільства?
Скажу так: та сама влада, яка зігнорувала Східну Україну, зігнорувала і проблему газу. Замість зручного маневрування між Заходом і Росією, що відповідало б національним інтересам, Україна прийняла антиросійську риторику. Патетично говориться про участь України в поширенні демократії в світі. Але для нас це закінчилося економічними проблемами. А Росію в жоден спосіб не послабило. Тяжко тут розраховувати на допомогу Заходу. США вже сказали, що проблему газу Київ і Москва повинні самі розв'язати. Ніхто не пожертвує власними стосунками з Росією для нижчих цін на газ для України.
Але як Ви розв'язали б цю проблему?
Ціна у 230 доларів за тисячу метрів кубічних газу для України нереальна. Росія має ще раз добре подумати над своїм кінцевим рішенням. Якщо це рішення буде власне таке, то воно не дасть нам перспектив для розвитку добрих відносин. Що треба зробити? Президент України повинен сісти за стіл переговорів з пакетом пропозицій і компромісів – таких, як ширша інтеграція в рамках ЄЕП, – і з'ясувати вигідні для обох сторін умови транспортування. Тим більше, що газотранспортна система вимагає модернізації і достосування до експорту ще більшої кількості газу до Західної Європи. Чи це відповідає інтересам України? Я відповідаю: так. Але відповідь сьогодні повинен дати Ющенко. Вирішення питання, про яке говорю, є для нас корисним, бо наш інтерес полягає в тому, щоб транспортувати якнайбільше газу. Адже це також і нові місця та нові інвестиції. Усім цим зайнявся б консорціум, до складу якого могли ввійти також країни Євросоюзу.
Ви, як і більшість українських політиків, говорите про одночасну інтеграцію України з Західною Європою і про необхідність тіснішої співпраці з Росією шляхом ЄЕП. Але колись, врешті-решт, треба вирішити – або Євросоюз, або Росія.
Це ваше бачення. Ми думаємо інакше. Не хочемо протиставляти одну інтеграцію іншій. Хочемо їх об'єднати. Співпраця з Росією, Білоруссю і Казахстаном для нас істотна, бо є група товарів, які мають збут лише на тих ринках, і нам дуже хочеться, щоб могли ці товари потрапляти туди безперешкодно.
Але ж право Євросоюзу виключає функціонування двох митних систем в одній державі. Рано чи пізно політика лавірування мусить закінчитися. Цю дилему треба буде розв'язати, намагаючись ввійти до СОТ в 2006 році.
Україна не повинна входити до СОТ сама, без Росії. Якщо б ми так чинили, то ми відкрили б свій ринок на товари з держав-членів СОТ, і ці товари склали б конкуренцію для товарів з Росії. Москва могла б тоді обмежити торгові обсяги з Україною, а це вдарило б по нашій продукції, бо є визначені групи товарів, які ми можемо продати лише в Росії. Сьогодні обсяги торгівлі між Росією і Україною становлять близько 20 млрд.доларів, і якби зреалізувався негативний сценарій, розвалилася б наша економіка.
Тому Україна, бажаючи вступити до СОТ, повинна думати також про наслідки, які це принесе Росії. Найкраще було б, якби ми до СОТ увійшли разом. В іншому випадку, треба опрацювати умови, в яких було б конкретно окреслено, які товари підуть з України до Росії, а які – з Росії до України. Не можемо говорити, що нас не цікавить Росія і її позиція. А, власне, так дивиться на проблему прем"єр Єхануров.
У Вашій передвиборчій програмі Ви декларуєте перспективу надання російській мові статусу другої державної. Також Ви обіцяєте федералізацію України. Скажіть, це лише передвиборчі гасла, які мають Вам додати підтримки у середовищі російськомовного електорату?
Федералізація України повинна вплинути на поліпшення стосунків між Центром і регіонами. Україна – держава розмаїта з огляду на національності. З цього випливає велике культурне різноманіття, кожен регіон повинен мати шанси на реалізацію власних планів і амбіцій. Федеративний устрій створить умови для цього. Хочемо, щоб регіони мали достатній рівень компетенції, але також щоб центр залишився сильним і міг впливати на регіони. Федералізацію проведено у багатьох країнах і вона принесла корисні результати, передовсім, економічні. Стосовно мови, то ми завжди вважали: якщо половина українців говорить по-російськи, то слід зробити так, щоб вони не мусили остерігатися українізації. Я не маю клопотів з українською мовою, якщо хочете, то можемо продовжити це інтерв'ю українською.
Вікторе Федоровичу, ми знаємо, що Ви добре говорите українською, але ми домовилися, що будемо розмовляти по-російськи. Однак чи не вважаєте Ви все ж, що українська мова потребує державної підтримки?
Для того реалізуються програми підтримки української мови також в російськомовних регіонах. Більшість російськомовного суспільства хоче вчитися української мови. Знаю цю проблему, бо кілька років я був губернатором Донецького регіону. Пам'ятаю, що крок за кроком переходили ми на українську мову. Але одночасно ніхто з нас не хоче, щоб російська мова зникала з повсякденного вживання. То для нас мова контакту. В Україні існує також російська культура, російська спадщина. Для значної частини суспільства це має значення.
Але теж не так легко буде запровадити російську як другу державну. Необхідна буде зміна Конституції, а для цього потрібно дві третіх голосів у парламенті і референдум. Може, Ваші гасла є звичайною пропагандою? Таку пропаганду використовував Кучма, щоб виграти вибори.
Для запровадження другої державної мови потрібна, перш за все, політична воля. І ми її маємо. Це не пусті обіцянки. Ми їх зреалізуємо.
Але як?
Якщо треба провести референдум – проведемо його. Якщо треба буде змінити Конституцію – змінимо її. Це вирішить парламент. А голосів нам вистачить. Я в цьому переконаний. Референдум в цій справі теж проведемо.
До НАТО? Навіщо?
Росія нервується, коли країни колишнього Радянського Союзу стають більш демократичні і незалежні від неї. Чи Ви не боїтеся, що Україна, весь час оглядаючись на Кремль та інтегруючись з Росією, згідно з Вашим проектом, може розділити долю Білорусі?
Абсолютно не поділяю цих побоювань. По-перше, відносини з Росією для нас ключові. А по-друге, Росія знає, що Україна є вільною державою. І рішення в справах міжнародних Київ приймає сам.
Чи Ви бачите перспективу України в НАТО?
Інтеграція з НАТО не відповідає національним інтересам України. Наша система оборони і безпеки є на сьогодні достатньою. Більшу увагу я приділив би створенню нової системи європейської безпеки. Україна теж готова була б взяти участь в цьому проекті. Ми готові співпрацювати з НАТО, але не хочемо входити в ту воєнну структуру. Питання НАТО не можна відділити від економічних питань, а, значить, від наших відносин з Росією. Конфлікт з Росією на цьому тлі не є нам на руку. Окрім цього, приймаючи рішення про стратегічних кроках, треба брати до уваги думку суспільства. А соціологічні дослідження показують, що значна частина українців взагалі проти вступу до НАТО.
"Тигоднік Повшехни" | |
|
| 
| 
| 
